Класна година "І на тім рушничкові ..."

                       Виховний захід «І на тім рушничкові...»

Мета: ознайомити учнів з оберегом української родини – рушником, із значенням його в побуті; навчити їх читати візерунки; продовжувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних художніх промислів українського народу; виховувати глибокі почуття любові до батьків, пошани до людей праці; сприяти розвитку творчих здібностей дітей; виробити душевну потребу берегти рушник як сімейний скарб, бажання вишивати рушник; формувати ЦСО до історичних, культурних та духовних надбань рідного краю

На фоні пісні про рушник

       Учитель.
Висить рушник у хаті на кілочку,
Калина червоніє на столі,
А біля неї – житні колосочки,
Мов пустотливі братики малі.
Це все – моя земля, моя Вкраїна,
Це рук моєї матері тепло.
І цей рушник, яким і дочку, й сина
Благословляє мати на добро.
Вишитий рушник є символом українського побуту.
Хай цей символ завжди буде в наших привітних оселях, як ознака великої любові й незрадливості та ніжної материнської пісні, яка кличе нас до рідного порогу.
Хліб-сіль на вишитому рушнику – одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки й став доброю традицією в наш час.
Зі сльозами на очах цілують рушник іноземні туристи, для яких Україна – рідна земля. Земля їхніх батьків та дідів. Як найдорожчий подарунок везуть з України рушник. Бо на ньому вишивають до болю знайомі й рідні спомини – шум дібров, кетяги калини, довгі коси українських верб – все те, чого немає на чужині.  

         Учень.

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним, гожим словом вшанувати.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.
Про цей рушник сьогодні й піде мова.

Пісня «Рушничок»

 Учитель. Давайте згадаємо, що вам відомо про історію вишивки?

Учениця. Мистецтво вишивки виникло дуже давно. Передавалося від однієї майстрині до іншої. Про існування вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать стародавні історики, зокрема Геродот, та різні матеріали археологічних розкопок. У могилах перших століть нашої ери були знайдені залишки бавовняного одягу, прикрашеного багатоколірними нашивками. Найстарша датована пам'ятка української народної вишивки – фрагмент рушника 1673 р., який відзначається багатством візерунка та високою технікою виконання .У період Київської Русі княгиня Анна Мономахівна запровадила навчання в монастирських школах. У XV – XVI ст. в народній вишивці переважали геометричні малюнки, у XVII – XVIII ст. – розкішна орнаментика.

Учитель Довгими зимовими вечорами вишивали рушники  дівчата. Під вправними руками майстринь простий шматок домотканого полотна ставав витвором мистецтва. Без рушника ніде не обходилося, він завжди був під рукою. Тому назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник.
Із давніх-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброго чудодія, що берегтиме від всякого лиха.
Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому.
Рушник можна читати, як книгу. Треба лише розумітися на орнаментах.

 Кожна дівчина добирала свій візерунок, адже він несе в собі свою символіку. Тож нехай дівчата розкриють нам свої секрети.

Учениця 1. На рушникові калина – це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину вона пов'язувалась із народженням Всесвіту, тому й назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. Оскільки ягідки калини червоні, той і стали вони символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.

Учениця 2. На  рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання – символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої. Дуб - священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні оберігати свій рід.

Учениця 3. На рушникові – маки. З давніх-давен в Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду.

Учениця 4. На  рушнику вишитий виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї.
Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в'ється на родинних рушниках.

Учитель. З квітами на вишиванках переплітався пташиний світ.

Учениця 5. На рушнику пишаються поважні пави. Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево Життя з філософським змістом минулого, сучасного й майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою символ Божого благословення – вінець.

Учениця 6. Із великою любов'ю наш народ ставився до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пари для створення сім'ї та зміцнення господарства.

Учениця 7. На рушникові два лебеді. Лебеді – символ вірності, адже відомо, що вони обирають собі пару на все життя. Тут всі мої мрії.

На найдавніших вишивках є геометричні узори — лінії, кола, хрести, ромби, які символізували сонце, зорі, землю, воду.

Учениця. Вишита тканина та її орнаменти мають символічне значення. Вимережуючи хрестиком орнаменти, жінки викладали в них свої закликання від злих сил, просили здоров’я, удачі й щедрої долі для тих, кому рушники призначалися.

Візерунок був сімейною таємницею, яку мати передавала дочці. Техніка вишивання рушників має близько ста варіантів і так само як і гама кольорів (вишивають хрестиком, гладдю, болгарським хрестиком). У “Повісті временних літ “ розповідається про перше повстання древлян у Київській Русі. Як відомо, житичі, (так називали племя ) під проводом удільного коростенського князя Мала, дали рішучий бій Ігоревим воякам, котрі стягували непосильну данину, а самого князя розірвали навпіл на пригнутих берегах. У 946 році, зібравши численне військо, Ольга (дружина Ігоря ) вирушила походом на древлян: підступно захопила місто і жорстоко розправилася з його жителями— Коростень був повністю спопелений, а всіх чоловіків перебито, підлітків і юнаків забрано у полон. На кілька століть перестала існувати колись могутня древлянська столиця. Саме тому чорна гама на рушниках характеризувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями— у продовж століть вишивка древлянок мала чорний колір з додатком незначних червоних відтінків.

Як тут не згадати поетичний образ з відомої пісні Дмитра Павличка: “ Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба “. ( звучить пісня “Два кольори “ )

Інші кольори означали ось що:

червоний — побажання сонця і тепла; коричневий — щаслива дорога; зелений — зустріч із добрими людьми; синій та жовтий — символи здоров’я та успіху.

Вчитель. Мати і рушник нероздільні. Послухайте легенду про рушник.

Легенда

… Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли— вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: “Ви матусю, шийте– вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти і птахи”. Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: “Долю я вам вигаптовую, а пам’ять про себе в рушник залишу, тож бережіть їх”. Багато рушників вишила мати за своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: “Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєі неньки. Куди б ви не поїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров’я береже”. Померла мати, а її і пам’ять про неї в рушничках живими залишились і передаються із покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов’заний з цими рушниками. Що ж це за звичай? Проваджаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, донці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.

Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі.

 На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла «красну» дорогу новонародженому, щоби життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той рушник. Після хресної купелі дитину знову загортали в рушник, а поверх нього кожен з хресних батьків неодмінно клав крижмо — золоту або срібну монету з побажанням добробуту. Цього рушника та крижма не можна було нікому передаровувати. Вважали, що через те зломиться дорога життя. В першій половині XX століття рушник крижмо замінено на чисте біле полотно, якого має бути непарна кількість метрів. З того полотна цій дитині шили сорочечки чи платтячка і т.п.

Учениця. Колись без рушника й заміж не виходили.

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.

. Взимку дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.

Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками.

Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.

У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо нашим глядачам уривок з твору К.-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”.

Пісня «Рушничок»

     Вчитель. А де ще використовують рушники? Вправа. «Чи правильно, що …»

Учень. Рушники вішають  над образами.

Учень. Рушником накривають  хліб на столі або на покуті.

Учень.  Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити до церкви.

 Учень. Будуючи хату, останню крокву на завершення даху заносять на рушниках, які дарують майстрам, на знак поваги, потім наймолодший з майстрів має поставити на вершину даху «вінок» — букет з гілок берези або дуба, разом з квітами, пов'язані рушничком, якого для цієї мети вишивала майбутня господиня дому.

Учень. З давніх-давен на Україні існував звичай: по закінченні жнив останній сніп перев'язували вишитим рушником і урочисто з піснями несли в село

Учень. В Україні існував звичай: на весні, коли зазеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на руках рушники з хлібом-сіллю, щоб був гарний врожай (показую). Називався цей рушник обрядовим.

Учень. З рушником проводжають в потайбічний світ.

Вчитель. На нашому уроці є дуже давній рушник – «рушник-легенда». Ось він, подивіться, витканий на верстаті. Оце і є домоткане полотно. Коноплі, з яких планували зробити полотно на рушник, сіяли густо попід межу, щоб той рушник краще оберігав від зла. Коли коноплі висушували, то складали корінцем в горщик, щоб достаток був у господарстві. А коли вони висихали, то їх замочували у річці на великій глибині, прив'язуючи мотузку до дерева. Через 3-4 дні виймали, несли додому, клали під пліт, щоб майбутній рушник слугував охороною людям. Потім коноплі били, терли на терлиці, розчісували гребінками. І все це робили з піснею. Льон лише сушили, а потім били прачем. З насіння робили олію.

Вчитель Доторкніться своїми руками до рушників і скажіть, яка на дотик тканина, на якій вишивали ваші мами і бабусі (м'яка, тонка, гладенька, ніжна) - А ви знаєте, з чого вона зроблена? (з льону, конопель). Спочатку насіння льону сіють у землю, старанно доглядають й вирощують його, потім збирають (в давнину це робили вручну - жали серпами; тепер це роблять машини), сушать, обмолочують, прядуть нитки. (накладають на гребінь коноплі). Тчуть і відбілюють полотно і лише тоді вишивають на ньому. Як же відбілюють полотно? Брали жлукто (бочечка на ніжках). Складали щільно одяг, пересипаючи попелом. Заливали кип’ятком. Потім , коли вода охолоне, йшли на річку полоскати одяг чи полотно.

А цей рушник — стирок. Без нього не обходиться жодний чисто вимитий посуд(показую).

Ось такі рушники вішають над вікнами, дверима.(показую), їх називали оберегами, бо люди вірили, що вони оберігатимуть хату від лиха.

цей рушник прикрашає ікони у красному куті, у хаті, щоб у ній було красиво і затишно. А називають його покутник, або божничок. У святкові дні коли вся сім’я збиралась разом, на покутник кладуть хліб і сіль(показую).

Рушник називали по-різному, залежно від його призначення. Рушник для витирання рук і обличчя - утирач, для посуду, стола стирок, для повязування сватів - плечовий, плечовик.

Відповідно до призначення, рушники різнились і технікою виконання. Утирачі й стирники /стирачі/ найчастіше ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові, плечові - із тонкого, гарно вибіленого полотна. Цікава деталь, коли засновували снівниці обрядових та весільних рушників, чоловікам забороняли заходити до хати. Жінки починали ткати рушники тільки в середу, суботу — у так звані жіночі дні. В п’ятницю не пряли.

Скласти прислів’я.

2. Тримай хату, як у віночку  і рушнички на кілочку.

"Хата без рушників,  що родина без дітей”.

" НЕ ЛІНУЙСЯ , ДІВОНЬКО, РУШНИКИ ВИШИВАТИ -  БУДЕ ЧИМ ГОСТЕЙ ШАНУВАТИ "

Про рушник, що на слайді.

На її фоні звучить поезія А. Малишка «А мати вишивала рушники»
у виконанні учениці.

А мати вишивала рушники
Думками й українськими піснями,
І слалися дорогами нитки,
І йшли по цих дорогах дні за днями.
Життя з них починається, і доля,
І зустріч, і прощання, і розлуки,
І житні колоски на тому полі,
Де сонце гладить материні руки
Проходять і тепер безодні ночі
Ті рушники, волошками розшиті,
І дивляться з них материні очі,
І чорнобривці, росами умиті.
А мати вишивала рушники
Піснями й калинами край дороги.
Ішли у даль життєвії стежки,
Неначе журавлі в осінню пору.

Діти виконують пісню.